Олексій Скляренко — український актор театру і кіно, режисер-постановник, хореограф і балетмейстер. У його професійній діяльності поєднуються акторська робота, режисура, пластичне вирішення вистав і хореографія. Станом на 2026 рік Скляренко продовжує працювати з українськими театральними проєктами, а після початку повномасштабної війни також став військовослужбовцем.
Біографія та становлення митця
Олексій Скляренко здобув акторську освіту в Київському інституті театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, де навчався на курсі Валентини Зимньої. Після завершення навчання працював у Театрі Романа Віктюка, з яким його професійна біографія була пов’язана у 1997–2012 роках.
У 2001–2003 роках Скляренко також працював у хореографічному проєкті Алли Сігалової «Грёзы любви». Акторська підготовка поступово доповнилася роботою з пластикою, хореографією та режисурою, що визначило подальший напрям його театральної діяльності.
Однією з перших самостійних режисерських робіт Скляренка стала пластична драма «Кураж» за мотивами п’єси Бертольта Брехта «Матінка Кураж та її діти». У цьому проєкті він працював як автор лібрето, хореограф і режисер-постановник.
Важливою частиною професійного почерку Скляренка стала робота з пластикою сцени. У різних постановках він відповідає за хореографію, пластичне вирішення або режисуру, поєднуючи драматичну дію з рухом і побудовою сценічного простору.
Театральна та режисерська діяльність
Скляренко працював у репертуарних театрах і незалежних театральних проєктах. Як режисер, хореограф і постановник пластики він співпрацював із театрами Києва та іншими сценічними колективами.
Серед основних напрямів його роботи:
- режисерські постановки;
- акторські театральні ролі;
- хореографія та пластика;
- викладацька діяльність.
Серед постановок, у яких Скляренко працював із пластичним вирішенням і хореографією, — «Ліс» та «Співай, Лоло, співай!» у Театрі Франка, «Дванадцята ніч, або Що захочете» у Театрі на Лівому березі, а також «Білоксі-Блюз», «Бережіть Флоренс» і «Позичте тенора» в Театрі юного глядача на Липках.
У театрі «Сузір’я» він працював над виставами «Схоже на щастя» та «Прекрасний звір у серці». До незалежних проєктів належать пластичне вирішення «Механічного апельсина» Дикого театру та хореографічна робота в англомовній моновиставі AMORphine театру ProEnglish Theatre.
Скляренко також займався викладацькою роботою. У професійних профілях його згадують серед викладачів кіношколи Golden Taurus, де він працював з акторами як фахівець із театральної та пластичної підготовки.
У 2020 році Олексій Скляренко став лауреатом премії імені Амвросія Бучми. Відзнаку він отримав за роботу над виставами «Білоксі-Блюз», «Бережіть Флоренс», «Кураж», «Нетутешній» і «Соломон у спідниці». Його робота над виставою «Співай, Лоло, співай!» також була відзначена «Київською пектораллю» за найкраще пластичне вирішення.
Робота в кіно та серіалах
Екранна фільмографія Олексія Скляренка менша за його театральний доробок, однак він знімався в українських фільмах і телевізійних проєктах різних років. Однією з ранніх кіноробіт стала участь у фільмі Кіри Муратової «Чутливий міліціонер» 1992 року.
У подальші роки Скляренко з’являвся у телевізійних фільмах і серіалах. Серед робіт, які зазначаються у фільмографічних каталогах, — «Людина без пістолета», «Жіночий лікар 2», «Поки станиця спить», «Ніконов і Ко» та «Ментовські війни. Одеса».
Основним напрямом його професійної діяльності залишається театр. У сценічних проєктах Скляренко працює як актор, режисер, хореограф і постановник пластики, а його доробок охоплює державні театри, незалежні колективи та авторські проєкти.